Відмінник

Вчимося на відмінно

Німеччина

Територія Німеччини входила до складу Франкської імперії. Після припинення її існування Німеччина стала окремою державою.

Відродити Римську імперію захотів німецький король Оттон І (936–973). Він завоював Ломбардію (Північна Італія) і проголосив себе її королем, а також, захопивши Рим, допоміг Папі Римському Іоанну ХІІ перемогти італійську знать і зайняти папський престол.

Відтоді до середини ХІ ст. папи фактично були васалами німецьких імператорів. Тільки імператор міг призначити Папу Римського і позбавити його влади. Пап таке становище не влаштовувало. Вони прагнули керувати церквою, а отже, ― і християнською Європою, що суперечило планам імператорів. Тобто поставало серйозне протиріччя: папи хотіли самостійно обирати імператорів, а імператори хотіли з власної волі обирати пап і підпорядковувати церковне життя державі.

Зрештою, у 1075 р. Папа Григорій VII заявив, що імператор Генріх IV не мав права призначати єпископів. Німецький монарх не погодився на це. Тоді Григорій VII відлучив його від церкви. У 1077 р. Генріх IV пройшов публічне каяття і просив прощення в Папи Римського в Каноссі. Після підписання в 1122 р. у місті Вармс угоди Папа й імператор почали спільно призначати єпископів. При цьому єпископи ставали насамперед прихильниками Папи Римського, тому імператори швидко втратили підтримку церкви та контроль над нею.

«Наступ на Схід» — це колонізаційний рух німецьких лицарів, метою якого було завоювання земель у Полаб’ї, Прибалтиці та Помор’ї. Здійснювалися ці походи під гаслом навернення язичників у віру Христову. У ХІІ ст. вони були спрямовані проти слов’ян. Наслідком просування німецьких військ у Східну Європу стало створення кількох державних структур на завойованих землях ― Мекленбурзького герцогства, Маркграфства Бранденбурзького, Східної Марки.

На початку ХІІ ст. відбувся похід німців проти пруссів, латишів, литовців, естонців. У 1202 р. лицарі створили Орден мечоносців. У 1237 р. німецькі лицарі об’єдналися в Тевтонський орден, що утворив державу, до якої увійшла майже вся Східна Прибалтика. У 1242 р. у битві на Чудському озері тевтонці зазнали нищівної поразки від новгородців. У результаті орден занепав, а його вплив на землях Східної Європи значно послабився.

У ХІІІ ст. німецькі колонізаторські амбіції поширювалися також на території Західної Європи. Так, правителі з династії Габсбургів захотіли стати повновладними господарями альпійських долин. Але мешканці швейцарських земель повстали проти іноземного вторгнення. Війни альпійських селян проти Габсбургів тривали дуже довго.

Для захисту своєї незалежності жителі кантону Швіц уклали в 1291 р. «Вічний союз» із двома сусідніми кантонами — Урі та Унтервельден. Цей союз став основою нової європейської держави — Швейцарії. До нього згодом приєдналися міста Цюріх, Берн, Люцерн. Кожен кантон провадив власну державну політику на засадах самоврядування, а рішення, що стосувалися інтересів усіх кантонів, ухвалювали на загальних зборах їхніх представників.

У ХV ст. Швейцарський Союз значно розширив свою територію. Останню спробу встановити верховенство над швейцарцями Габсбурги здійснили в 1499 р., але вона закінчилася поразкою, і німецькі монархи були змушені визнати повну незалежність новоутвореної держави.

Всесвітня Історія