Відмінник

Вчимося на відмінно

Країни басейну Середземномор

Територіальний поділ та державний устрій Італії

В Італії найкраще збереглася антична спадщина, процвітало господарське життя, вона стала центром католицького світу. Кожне італійське місто (Флоренція, Сієна, Мілан, Падуя, Венеція, Генуя, Гіза) жило своїми інтересами. Міста-держави звільнилися від феодальної залежності і перетворилися на міста-комуни. Вони були проти об’єднання Італії і таким чином послабляли владу феодалів, сприяли визволенню селян. Міста-комуни очолювали виборні консули (радники). У найбільших із них влада належала дожу — президенту, який обирався пожиттєво. Таким чином, міста-комуни були республіками.

Значну частину Середньої Італії займала Папська держава, яка виникла в середині VIIІ ст. Її столицею був Рим. У середині ХІІ ст. в Римі з ініціативи городян та місцевої знаті було проголошено республіку. На початку ХІV ст. папи надовго стали васалами французьких королів, їхня резиденція була перенесена з Риму в Авіньйон. Це дало городянам можливість знову проголосили Рим республікою. У середині ХІV ст. секретар міської скарбниці Кола ді Рієнцо очолив повстання, яке призвело до проголошення Римської республіки. Але італійські міста не об’єдналися навколо Рима. Після розгрому республіки папи не раз намагалися створити сильну державу, але послаблення впливу папського престолу у всьому християнському світі не сприяло зміцненню їхньої влади як світських правителів в Італії. Від папської держави відокремилися Феррара, Болонья, Урбіно.

Південна Італія та Сицилія були завойовані норманами й утворили Сицилійське королівство. Це була держава з міцною монархічною владою. На початку ХІІІ ст. королівство потрапило під владу німецької династії Штауфенів.

У 1268 р. Сицилійське королівство перейшло під владу герцогу Карлу Анжуйському. У 1282 р. сицилійці повстали й відмовилися коритися Анжуйській династії. Сицилійське королівство розпалося. Сицилія увійшла до складу Арагонського королівства — однієї з держав Піренейського півострова. Південна Італія — Неаполітанське королівство — до середини ХV ст. залишалася анжуйським володінням, а потім також перейшла у володіння арагонського короля.

Арабська Іспанія

Арабська Іспанія була квітучою частиною Європи. Частина маврів розселялася в містах, яких було майже 400. Спочатку маври не перешкоджали населенню Іспанії сповідувати свою релігію. В Андалузії поруч жили нащадки жителів колишньої римської провінції, вестготи, араби, бербери, євреї. Тут жило чимало християн, що прийняли іслам, але були й ті, які зберегли християнську віру, однак перейняли арабську мову, одяг, звичаї.

Боротьба за звільнення Іспанії від маврів розпочалася майже одразу після її поневолення. Цей рух отримав назву «Реконкіста» і тривав приблизно вісім століть — аж до кінця ХV ст. У боротьбі проти маврів брали участь лицарі з багатьох країн Західної Європи, її підтримувала церква. На звільнених від арабів землях півострова виникали християнські держави, які об’єднувалися для спільної боротьби проти завойовників. Реконкіста сприяла формуванню іспанської та португальської держав.

У середині ХV ст. маврам на Піренейському півострові належала лише Гранада. Для остаточного звільнення півострова піренейським державам необхідно було об’єднати сили. У 1479 р. спадкоємці кастильського й арагонського тронів — Ізабелла та Фердинанд — одружилися. Так з’явилася єдина держава — Іспанське королівство. Наприкінці ХV ст. іспанські королі розгромили Гранаду, приєднали її територію до своїх володінь. Реконкіста завершилася.

Всесвітня Історія

Яндекс.Метрика